Як спілкуються малюки
Спілкування молодших дошкільнят зовсім не схоже на їхнє спілкування з дорослими. Вони по-іншому розмовляють, дивляться один на одного, інакше поводяться.
Перше, що кидається в очі, - це надзвичайно яскрава емоційна насиченість спілкування дітей. Вони буквально не можуть розмовляти спокійно - кричать, верещать, регочуть, носяться, лякають один одного і при цьому захлинаються від захвату. Підвищена емоційність і розкутість істотно відрізняє контакти малюків від їх взаємодії з дорослими. У спілкуванні однолітків спостерігається приблизно в 10 разів більше яскравих експресивно-мімічних проявів, що виражають найрізноманітніші емоційні стани: від лютого обурення до бурхливої радості, від ніжності і співчуття до бійки.
Ще одна важлива особливість контактів дітей полягає в нестандартності їх поведінки й у відсутності будь-яких правил і пристойності. Якщо в спілкуванні з дорослим навіть найменші діти дотримуються певних норм поведінки, то при взаємодії з однолітками малюки використовують найнесподіваніші і непередбачувані звуки і рухи. Вони стрибають, беруть химерні пози, кривляються, передражнюють один одного, тріщать, квакають і гавкають, придумують неймовірні звуки, слова, небилиці тощо. Такі дивацтва приносять їм неприборкану веселість - і чим чудніше, тим веселіше. Звісно, дорослих подібні прояви дратують - так і хочеться швидше припинити це неподобство. Здається, що така безглузда метушня тільки порушує спокій, і звичайно ж не має ніякої користі і ніякого відношення до розвитку дитини. Але якщо всі діти дошкільного віку при першій можливості знову і знову кривляються і передражнюють один одного, значить, їм це для чогось потрібно?
Що ж дає дошкільнятам таке дивне спілкування?
Подібна свобода, нерегламентованість спілкування дошкільнят дозволяє дитині проявити свою ініціативу і оригінальність, свій самобутній початок. Дуже важливо, що інші діти швидко і з задоволенням підхоплюють ініціативу дитини, множать її і повертають у перетвореному вигляді. Наприклад, один крикнув, інший крикнув і підстрибнув - і обидва регочуть. Однакові і незвичайні дії приносять малюкам упевненість в собі і яскраві, радісні емоції. У таких контактах маленькі діти переживають ні з чим не порівнянне відчуття своєї спорідненості з іншими. Адже стрибають і квакають вони однаково і при цьому відчувають загальну безпосередню радість. Через цю спільність діти пробують і стверджують себе. Якщо дорослий несе для дитини культурно-нормовані зразки поведінки, то одноліток створює умови для індивідуальних, ненормованих, вільних проявів.
Звісно, що з віком контакти дітей все більше підпорядковуються загальноприйнятим правилам поведінки. Однак особлива розкутість, використання непередбачуваних і нестандартних засобів залишається відмінною рисою дитячого спілкування до кінця дошкільного віку, а може бути, і пізніше.
У молодшому дошкільному віці дитина чекає від однолітка співучасті у своїх забавах і жадає самовираження. Їй необхідно і достатньо, щоб одноліток приєднувався до її пустощів і, діючи з нею разом або поперемінно, підтримав і підсилив загальні веселощі. Кожен учасник такого спілкування переймається насамперед тим, щоб привернути до себе увагу й одержати емоційний відгук партнера. Спілкування малюків цілком залежить від конкретної обстановки, в якій відбувається взаємодія, і від того, що робить інша дитина і що у неї в руках.
Характерно, що введення привабливого предмета в ситуацію спілкування дітей може зруйнувати їх взаємодію: вони переключають увагу з однолітка на предмет або ж б´ються через нього. Всім відомі "розбірки" в пісочниці, коли два малюки чіпляються за одну машинку і з криком тягнуть її кожен у свій бік. А мами при цьому переконують діточок не сваритися і грати дружно, разом. Але біда в тому, що грати разом в іграшки малюки ще не вміють. Їх спілкування поки не пов´язане з предметами і з грою. Нова цікава іграшка для малюка більш притягальний предмет, ніж його ровесник. Тому предмет як би закриває собою іншу дитину, увагу малюка притягається до іграшки, а одноліток сприймається як перешкода. Зовсім інша справа, коли таких відволікаючих предметів немає, коли між малюками відбувається "чисте спілкування" - тут вже вони поєднуються в загальному святкуванні і насолоджуються суспільством однолітка.
Хоча самого однолітка діти сприймають досить своєрідно. Для більшості молодших дошкільнят характерно індиферентне ставлення до іншої дитини. Трирічні діти, як правило, байдужі до успіхів однолітка і до його оцінки з боку дорослого. Їм набагато важливіше підтримка та визнання дорослого, ніж іншої дитини. Малюк як би не помічає дій і станів свого однолітка. Він погано запам´ятовує його ім´я і навіть зовнішній вигляд. Йому в принципі все одно, з ким возитися і носитися, важливо, щоб він (партнер) був такий же, діяв і переживав те ж саме. Таким чином, одноліток ще не відіграє суттєвої ролі в житті молодших дошкільнят.
У той же час його присутність підвищує загальну емоційність і активність дитини. Це виражається насамперед у радості і навіть захваті, з якими малюк наслідує рухам і звукам однолітків, у його прагненні бути поруч з ними. Та легкість, з якою трирічні діти заражаються загальними емоційними станами, свідчить про особливу спільності, яка виникає між маленькими дітьми. Вони відчувають свою схожість, свою приналежність до загального роду. "Ми з тобою однієї крові", - як би говорять вони один одному своїми кривляннями і стрибками. Ця спільність виражається у тому, що вони охоче шукають і з захопленням виявляють схожість один в одному: однакові колготки, однакові рукавиці, однакові звуки і слова тощо. Такі почуття спільності, зв´язки з іншими дуже важливі для нормального розвитку спілкування і самосвідомості дитини. Вони лягають у фундамент відносин дитини до інших людей, створюють відчуття причетності до інших, що надалі позбавляє від болісних переживань самотності. Крім того, таке спілкування з іншими допомагає маленькій людині краще виділити і усвідомити самого себе. Повторюючи одні і ті ж рухи і звуки, діти відображають один одного, стають своєрідними дзеркалами, в яких можна побачити самого себе. Малюк, "дивлячись в однолітка", як би виділяє в самому собі конкретні дії і якості.
Виходить, що, незважаючи на свою "розгнузданість" і, здавалося б, безглуздість, таке емоційне спілкування навіть дуже корисне. Звичайно, якщо подібні забави і витівки переважають у спілкуванні 5-6-річних дітей, це вже ненормально. Але в 2-4 роки не можна позбавляти дитину радості безпосередньої емоційної взаємодії з ровесниками.
Однак для батьків такого роду дитячі радощі вельми утомливі, особливо в квартирі, де ніде сховатися і де дитяча метушня загрожує небезпекою як майну, так і самим дітям. Щоб уникнути загострень, можна надати дитячому спілкуванню більш спокійну і більш культурну форму, не порушуючи при цьому його психологічної сутності. Для такого спілкування підходять всі ігри, в які діти діють однаково й одночасно. Це численні хороводні ігри, а також ігри в будь-яких тваринок - жаб, пташок, зайчиків, де малюки разом скачуть, квакають, цвірінькають і т.п . Такі забави зазвичай із захопленням приймаються дітьми і, крім чистої дитячої радості, несуть із собою організуючий і розвиваючий початок.
У 3-4 роки спілкування з однолітками приносить в основному радісні емоції. А от пізніше виникають більш складні і не завжди райдужні стосунки.
За матеріалами mamochka.kz
