МамаТато

[aronskaya]

Ех...
Діти - багато в чому - лише заручники. Батьки можуть бути орієнтовані на респектабельність, на фінансовий бік професії, на можливість їздити за кордон. І дитина може або прийняти установку батьків, або відкинути її, лишившись сам на сам із складним життєвим вибором.
...
Проте під "розумним" керівництвом я все-таки маю на увазі принаймні врахування інтересів і можливостей дитини. Хоча інколи здається що це утопія ))

Я під "розумним" маю на увазі те ж саме.
Заручники - так. Але "незнание не освобождает от ответственности". Так само і "заручництво". Вибираючи професію, навіть під тиском батьків, дитина заварює кашу. Як розхльобувати, окрім неї, ніхто більш не буде.

[Atlika]

На жаль, на своєму досвіді можу сказати, що інтереси дитини враховуються не завжди.
Але складніше за все те, що дитина у свої 16 років дуже рідко може з упевненістю сказати ким вона хоче бути в майбутньому. Тому починаты навчання треба ще зі школи. Наприклад віддати дитину до ліцею, або в художню школу згідно з її побажаннями.

[bob]

Вибираючи професію, навіть під тиском батьків, дитина заварює кашу. Як розхльобувати, окрім неї, ніхто більш не буде.

Так. Але для того, щоб це принаймні розуміти і потрібен або досвід, якого в 16 років просто не може бути, або це ж саме розумне керівництво батьків.
Вступаючи до внз Ви розуміли всі наслідки свого вибору? Бо я - ні.

Тому починаты навчання треба ще зі школи. Наприклад віддати дитину до ліцею, або в художню школу згідно з її побажаннями.

Ага, мені теж здається, що в цьому вихід. Але, знову ж таки все залежить від батьків.

То як не крути, скільки не розповідай про те, що дитина - то автономна особистість, практика доводить що це не так.

[aronskaya]

Вступаючи до внз Ви розуміли всі наслідки свого вибору? Бо я - ні.

То як не крути, скільки не розповідай про те, що дитина - то автономна особистість, практика доводить що це не так.

Я також не розуміла.
Але дитина все ж таки - автономна особистість. ;)

[Atlika]

Я вважаю, що в 14 років не така вже і дитина. І якщо їй цікаво, наприклад, малювати, то чому б не розвинути цей талант - віддати в художню школу, а потім і в інститут. У такому випадку дитина вже буде орієнтуватися в тому, що йому дійсно цікаво.
Ті з моїх друзів, батьки яких приділяли більше уваги їх навчанню зараз набагато впевненіше почувають себе в житті і працюють саме за тією спеціальністю на якій навчалися. Та й у процесі навчання їм було цікаво отримати саме знання, а не просто диплом.

[bob]

Але дитина все ж таки - автономна особистість. ;)

І в чому ж, в контексті сказаного вище, полягає її автономність?

то чому б не розвинути цей талант - віддати в художню школу, а потім і в інститут

тобто дитині все-таки не можна довірити вибір професії?

[aronskaya]

І в чому ж, в контексті сказаного вище, полягає її автономність?

Для того, щоб розв'язати задачу, потрібна вихідна інформація. Навіть найкращий математик не знайде рішення без "Дано". Так і діти. Для того, щоб вирішити свою задачу (вибрати професію) правильно, дитина повинна знати якомога більше про роботу, професії, навчання і все таке.
Тому дитина може автономно прийняти рішення. Їй від батьків (чи від вихователя) потрібна інформація, а не щоб її ткнули носом.
Хоча ні. З приводу автономності я перегнула. У рамках суспільства ми всі потроху один від одного залежимо і впливаємо на життя одне одного. Ви праві - дитина не автономна. Вона може бути самостійна, так точніше.

[Atlika]

тобто дитині все-таки не можна довірити вибір професії

Я вважаю, що треба підтримати її інтерес до того чи іншого предмету. Щоб до того часу, коли потрібно вступати в інститут дитина орыэнтувалася у тому що ій дійсно цікаво, розуміла до чого у неї є здатність і вже мала певний досвід.
В такому разі вона може сама вібрати професію згідно з тим, що їй подобаєтся більш за все

[bob]

Мабуть ми вже говоримо ширше, ніж межі теми вибору професії. Але тема автономності-залежності дуже цікава.
Я останніми днями думала про це. Дуже хочеться ставитись до дитини, як до самостійної повноцінної особистості. Але чим більше думаю про це, тим більше сумніваюся.
Хіба ми не те, чим є наші батьки? Я обожнюю пеларгонію (калачики), бо її дуже любить моя мама. Багато моїх знайомих не переносять її запаху, бо їх мами не любили цю рослину.
Так само любов мого батька є причиною того, що я люблю морську капусту.

Якщо батьки в якийсь період нашого життя були для нас "в авторитеті", то ми приймаємо їхню точку зору. Якщо були в конфлікті з батьками - то чинитимемо супротив. Але точка відліку - батьки.
Тоді де місце незалежній особистості?
Особисто я починаю схилятись до думки, що нежалежність зростає з роками і в повній мірі з"являєтся після повноліття (плюс-мінус), але не дається від народження.
Будь ласка, аргументуйте протилежну точку зору.

[Irishka]

bob, з одного боку ви праві, але ж крім батьків на дітей впливають і інші люди, в дитячому садку, на дворі, у школу, в інститут. І завдяки спілкуванню з людьми у дитини складається її внутрішній світ, вона розуміє, що їй цікаво, а що ні. Просто любов до калачиків та морської капусти це не показник того, що дитина успадкує любов матері до медицини і захоче стати лікарем. Адже йому можуть бути цікаві зовсім інші речі.
Але у чомучь ви маєте рацію, якщо батькам вдається зберегти свій авторитет у дитини протягом всього життя, тоді, можливо, вони зможуть побачити в неї самих себе.

[kompot]

Мабуть ми вже говоримо ширше, ніж межі теми вибору професії. Але тема автономності-залежності дуже цікава.


Якщо батьки в якийсь період нашого життя були для нас "в авторитеті", то ми приймаємо їхню точку зору. Якщо були в конфлікті з батьками - то чинитимемо супротив. Але точка відліку - батьки.

А як стосовно Божого провидіння, карми, долі тощо?????????? Завжди не хотілось працювати тим, ким працюю нині, усі намагання спекатися місця роботи не дали жодного резкльтату. І через певний час дійшло - те, що роблю мені подобається, я вмію робити свою роботу, мені цікаво. То що це? Вплив батьків, обставин, підсвідомості, чи свідомого вибору? Астосовно батьів, то наше найголовніше завдання - навчити дитину робити вибір свідомо,зважено, а головне бути готовим відповідати за наслідки свої вчинків. У людини завжди має лишатись право на помилку.

[bob]

Просто любов до калачиків та морської капусти це не показник того, що дитина успадкує любов матері до медицини і захоче стати лікарем.

Щось мене турбує думка про те, що коли в династії лікарів дитина нізащо не схоче ставати лікарем, то це теж вплив батьків - просто негативний вплив. Дитина не хоче бути схожою на батьків.
Сподіваюсь я не права.
Ми робимо вибір і нам здається що то був наш вибір, а чи це так насправді?
kompot я цілком згодна з Вами і навіть не намагаюсь сказати, що батьки - то єдиний чинник впливу на особистість. Ви назвали і інші фактори.
Але ж раніше у дискусії прозвучала думка про те, що дитина є цілком незалежною особою. Але ж як вона може бути незалежною, коли формується під впливом такої кількості чинників, найпершим з яких (лише онтологічно, бо до трьох років батьки мають майже 100% впливу) є все-таки батьки. Адже базис особистості формується до трьох років.

Я вже сама підозрюю що десь в моїх умовиводах є помилка, але не бачу її :shock2:

[aronskaya]

Щось мене турбує думка про те, що коли в династії лікарів дитина нізащо не схоче ставати лікарем, то це теж вплив батьків - просто негативний вплив. Дитина не хоче бути схожою на батьків.
Сподіваюсь я не права.

Ага, помилка є.
Кожна людина бачить те, що хоче бачити. Я не маю на увазі тільки вас, це стосується у більшій чи меншій мірі кожного. Я використовую такий спосіб знайти, де я необ'єктивна: це ситуації, які я "домальовую", а не хочу дивитися на те, що ж власне відбувається. Тобто я роблю розрахунки на основі спотворених даних, які сама ж і вигадала.

Отже, ситуація - у сім'ї лікарів хлопчик (нехай буде Хаус ) не хоче ставати лікарем.
Ви дивитеся на ситуацію і кажете: Хаус просто не хоче бути, як батьки! Але в графі "Дано" у нас просто "не хоче бути", без "як". Там нічого про батьків.

Припустимо, що Хаус згодний бути ким завгодно, аби не лікарем. Ну, тут і правда відчувається вплив батьків - не буває таких збігів. Але таких випадків небагато.

А якщо ми припустимо, що він не хоче бути не тільки лікарем, а і вчителем, і продавцем? Тут уже не все так очевидно.

Ви дивилися "Трасу 60"? Кожна людина має свій шлях, який буде для неї правильним. Якщо дитина цього не розуміє, то розбивається на червоному БМВ з білою плямою на багажнику у досить юному віці.

[bob]

aronskayа Так, я дивилась трасу 60, і ідея самовизначення для мене є вагомою і важливою. Це останнім часом я щось почала в ній розчаровуватись.
Приклад, який ви навели з хлопчиком-Хаусом :hihihi: яскравий, погоджуюсь.
Мені важко зараз аргументувати свої сумніви, можливо я ніколи не зможу цього зробити. Але я не можу прийняти як факт те, що дитина здебільшого визначає себе сама, коли на неї впливає така безліч факторів.[/b]

[Apple]

Я вважаю, що в 14 років не така вже і дитина. І якщо їй цікаво, наприклад, малювати, то чому б не розвинути цей талант - віддати в художню школу, а потім і в інститут. У такому випадку дитина вже буде орієнтуватися в тому, що йому дійсно цікаво.
Ті з моїх друзів, батьки яких приділяли більше уваги їх навчанню зараз набагато впевненіше почувають себе в житті і працюють саме за тією спеціальністю на якій навчалися. Та й у процесі навчання їм було цікаво отримати саме знання, а не просто диплом.

Цілком з вами згодна. Наприклад я вибрала професію яку мені порадили батьки, я добре навчалась у ВНЗ, але після першого курса я зрозуміла що це мені зовсім не цікаво, але кинути не змогла, тому що не бажала образити мати. А попрацювавши за фахом 1 місяць просто "втекла" звідти. Та зараз я шкодую що я не закінчила якись курси, які змогли б у подальшому допомогти мені зорієнтуватись при вибрі професії.