МамаТато

Усе, що ви маєте знати про дітей

Модератор: Хорошая)

#6558
Я розпочала цю тему, тому що одна знайома моєї знайомої вагітна і прийшовши на планове УЗД - лікарі забили тривогу і зібрали цілий консиліум. На узд було видно, що в дитини є ряд патологій і порадили їй не народжувати цю дитину, так як поза організмом матері самостійно вона не виживе.
Вона надіється на чудо і каже, що народжуватиме, що це може бути лікарська помилка і можливо все ще зміниться...
Я знаю ще один випадок, з цією людиною я була знайома особисто - ми лежали в одному відділенні на збереженні - ця жінка завагітніла у 50 з гаком років ( вона цього не планувала і думала, що вже не в дітородному віці, але мусила лишити вагітність, бо пізно зрозуміла про свій "цікавий" стан) - вона завше здавала багацько аналізів, ходила до генетика... - і виявилось, що у неї майже стовідцоткова вірогідність народження дитини із синдромом дауна. мене виписали і я, на жаль, не знаю, чим все це скінчилось...

Яка ваша думка, чи варто народжувати людину, для якої життя - буде суцільним пеклом, муками і випробуванням? Я хочу знати, чи залишили б ви таку дитину чи не стали її народжувати? :shock2:
Аватар користувача
дякуючі Inneska
#6566
Я би залишила, але це залежить від діагнозу - якщо є шанс його треба використовувати. Я не думаю, що варто народжувати дитинку без якись життєво важливих органів, але зараз люба паталогія має шанс на вилікування.

На УЗД чітко можно побачити відсутність мозку - це на мій погляд серйозний привід на переривання.

А ось наприклад СД - для меня може і не повод радіти, але і не повод лишати дитинку життя - бо ті муки, і жахливе існування про яки ми звикли чути зовсім не про ціх дітей, вони вчаться, ходять до дитячих садочков, до шкіл, до кружків і професійні фахівці вже не знають, які вони будуть через 20-30 років. Я знаю таку родину - вони як і ми з вами - щасливі люди, працюють, виховують дітей, радіють донечці з СД - і все у них гаразд. Її мама дуже раділа, що не узнала о діагнозі під час вагітності - бо могла прервати вагітність, але вона щаслива і щаслива її дитина.

Я все ж таки думаю, що Бог дає це життя зі своїми випробуваннями, а ми повинни його цінити та боротися за ту дитинку яку він нам дає.
Аватар користувача
дякуючі Anpa4ino
#6569
Inneska, я цілком згідна з вами щодо дітей з сд і аутизмом - вони піддаються вихованню і навчанню, просто до них треба більше терпіння і уваги, але вони звичайнісінькі дітки, з них можуть і виростотуть хороші люди, дітки з сд такі лагідні, а з аутизмом цікаві.
Я навіть чула десь, що один чоловік в Іспанії з сд отримав вищу освіту і є педагогом, а ще в Мюнхені є актор і художник з сд - вони живуть самостійно, без чиєї небудь опіки, але це Європа, а ми...
Я кажу, наприклад, як у тої дівчини - у неї виявлено порушення розвитку плоду, там недорозвинене серце, нирки і дефект якогось там стовбура, но вона каже, що буде народжувати, хоч зараз тільки 13 тижнів і ще не пізно це припинити - це ж муки для істоти живої!
скажу за себе, я б не народжувала хвору дитинку і навіть дитинку з сд, якби дізналась про це на ранніх строках, але якби не знала і народила, не змогла б кинути, я б страждала, але кинути - не кинула б.
Inneska, передайте тій сім*ї, що вони прекрасні люди і я не перестаю захоплюватись ними. напевне це вони і є ... ангели
Аватар користувача
дякуючі Inneska
#6571
Насправді такіх сімей і діти дуже багато - вони довкола нас, інколи ми їх помічаємо, інколи ні. Ви знаєте я теж не свята, можливо я б теж не поборола в собі страх народити дитину з порушенням, але не в 20-25 тижнів, а саме в 12-13, що не говори, а відчуття, що у мене буде дитина - справжнісінькі, я випробувала лише в 16 тижнів, коли малятко почало ворушитися. А кинути точно б не змогла
Аватар користувача
дякуючі Anpa4ino
#6572
Inneska писав:Насправді такіх сімей і діти дуже багато - вони довкола нас, інколи ми їх помічаємо, інколи ні.
я завжди помічаю і зараз також :)

в нас на районі є стара жінка я завше скрізь ходить із своїм сином - у нього сд - він завжди вітається і посміхається, бо запам*ятав мене.
Аватар користувача
дякуючі Inneska
#6573
Так, дорослі люди дуже помятні, а ось діти - ні. Я знаю декілька сімей - бачила їх дітей, але тільки через деякий час дізналась про їх діагноз.
Аватар користувача
дякуючі Anpa4ino
#6574
Inneska писав:Так, дорослі люди дуже помятні, а ось діти - ні. Я знаю декілька сімей - бачила їх дітей, але тільки через деякий час дізналась про їх діагноз.
можливо це стає менш помітним через те, що до виховання таких дітей підходять зараз по - іншому? може через це хвороба ніби "відступає" і її зовнішні прояви стають менш помітними? Inneska, прочитавши майже усі ваші пости я, здається, почала дещо розуміти...
Аватар користувача
дякуючі Inneska
#6575
Так, я думаю усе залежить від ставлення до цього питання, та до процесу виховання.
Аватар користувача
дякуючі Мама Викусика-Кукусика
#6952
Це залежить від багатьох факторів!
1.Від самих батьків,чи готові вони до народження хворої дитини,це завжди важко,морально,фізично і в нас час матеріально.
2.Патологій.Наскільки тяжкі пороки дитини,можливо після народження для неї це будуть муки,а для батьків,ще більші.
Наведу два приклади:
1-ЗА
В однієї моєї знайомої,народився хлобчик з ДЦП,врачі пророкували життя макс.до 12 років і то в лежачому стані.На данний момент хлопцю 23 і він повноцінна людина,він ходить,бігає,грає в футбол.
І це велика заслуга його мами,з першого місяця його життя вона ним займаласся,робила масажи по 10 разів на день,водила в басейн,їздили в літку на море в гори.І це дало результат!!!!!
2-ПРОТИ
Є і такі випадки,коли в диТини вродженне ДЦП+синдром Дауна і батьки за них борються і все марно.Це ми вважаемо,що такі дітки нічого не розуміють,а це не так.Їхній мозок функціонує на 85%.Я к їм важко дивлячись на здорових дітей,які повноцінно ростуть,розважаються,а вони "пленники своего тела",не можуть навіть встати або взяти склянку води в руки.Коли їхні батьки їх перевертають з боку на бік,що б не було пролижнів,задять в інвалідні візки,миють,кормлять з ложки,в деяких випадках з шприця в катетер.Живуть вони до 15 років!А чи "ЖИВУТЬ"????????!!!
А як себе відчувають батьки дивлячись на свою кровинку!!!!!!!!!!!! :%): :%): :%):
Аватар користувача
дякуючі Anpa4ino
#6962
при першій вагітності я про все це не думала, бо ледь виносила дитину, але тепер мені буде страшно завагітніти вдруге, так як багато хвороб "помолодшало": раніше вважалось, що до групи ризику в плані хромосомних відхилень були жінки, що народжують вперше після 35, також раніше не було таких методів збереження і підтримання вагітності, адже в деяких випадках організм сам знає, як йому "позбутися" від нежиттєздатного зародку, а лікарі намагаються зберегти вагітність, а це не завжди доцільно.
Аватар користувача
дякуючі Inneska
#7146
І я ось така сама, коли народила доньку тільки стала бачати навколо людей і дітей з різними хворобами - не знаю, чому так. і якось страшно стало...але я теж думаю, що під час вагітності, дізнавшись про якись проблеми - можна ще про щось думати, а ось коли вже народиш - то право вибора на мій погляд не має, це твоя дитина і ти не маєшь права її бросати. Була якась передача, так ось один чоловік казав - як можна бачити муки дитини? а на мій погляд - як можна їх не бачити, але про них знати? дитина вже живе і тільки батьки можуть покращити її життя
дякуючі rubylya
#7237
Хочу поділитися з вами своєю історією. Пів року тому я була щасливою вагітною, яка йшла на друге планове УЗД. Я вже тиждень як відчувала поштовхи дитинки, ми спілкувалися постійно... На УЗД сказали, що то хлопчик і, що він хворий. Я б зараз віддала все аби мені дали хоч 1 шанс, що він зможе жити після народження. То була патологія серця. Я до цих пір не розумію чому це сталося, чому з нами... Мені переривали вагітність, а так як це було вже 22 тижні - мені визивали роди і я мусила народжувати свого мертвого сина. Я не хотіла цього робити, не вірила до останнього, зробила ще 3 рази УЗД у різних лікарів, але на останьому мені лікар показала, що води помутніли і маленький погано себе почуває(після жахливої новини у мене була істерика, я нічого не могла їсти і це відображалося на дитині), я вирішала, що не здатна промучити дитинку, а потім ще й народити для того щоб вона померла зразу після родів. Це дуже важке рішення і я дуже багато разів шкодувала про нього. У мене є знайома, яка радила народжувати і не зрозуміла, коли мені перервали вагітність. Вона вважає, що потрібно було доносити, а там вже як вийде. Ось така історія. Формально я зробила аборт, вбила свою дитину і мені жити з цим до кінця життя.
Аватар користувача
дякуючі Anpa4ino
#7253
rubylya, я вам щиро співчуваю, бо почала відчувати рухи плоду із 16-го тижня і вже тоді дуже сильно відчувала материнський інстинкт і любов до дитини, а на 5-му місяці ще й животик заокруглюється і всі дістають запитаннями... Але ви молода, все що робиться - робиться до кращого, бережіть своє здоров"я, нехай чоловік займеться собою, старайтесь і у вас обов"язково народиться здорова дитина. Ви вже зі свого досвіду побачили, що не лише вдале зачаття запорука міцного здоров"я малюка, але й ваше спокійне протікання вагітності, тому готуйте себе ще й морально. Успіхів вам!
Аватар користувача
дякуючі Darinka
#8068
Якщо є хоч один шанс зі 100, я б використала його. Знаю дуже багато випадків, коли лікарі говорили, що у дитини патології, не сумісні з життям, а насправді виявлялося, що все лікується, або народжувалися здорові діти. Лікарі також можуть часто помилятися.
Аватар користувача
дякуючі Анютка
#8070
Мені здається, якщо ти повірила в краще і народила, а дитина померла-це не так страшно, як ти народила дитину, яка не може жити самостійно, не можу сказати точно які саме діагнози-доки дитина маленька, мама буде няньчити, не забувайте можливості заробляти при цьому немає, а гроші потрібні і на життя і на лікування, чоловіки ж у нас сильні на словах, а в таких випадках чомусь пасують, а дитина стала дорослою?-це віддати все своє життя, мучитись самій і мучити дитину-і скаже вона "Дякую, мамо, що народила" чи "Навіщо ти мене народила?"

Недавно я наткнулся на сайт, который полностью пер[…]

це так

Привіт

Помощь юриста

привіт

Ще більше корисного та цікавого!