keko писав:Я вважаю, що вік - не головне. Найбільш важливо - підійти до цього рішення свідомо і емоційно підготовленою. На мій погляд, саме відношення, емоційний настрій, готовність бути матір'ю і є найвагомішим фактором
Ото ж бо й воно, я вважаю, що до 20 саме за психологічним та розумовим розвитком людина не здатна на довготривалі важкі рішення. Багато знаю, що рано вагітна- так-так, буду родити, виховувати!- а вистачає на к-ка місяців. Потім починається сплавляння тої дитини бабусям, -для того , щоб трохи відпочити, тоді щоб побути наодинці з чоловіком, тоді розважитись, а тоді і кому завгодно- лиш би позбутись. Моя знайома, що народила в 18,лишає дитину в істериці,-він плаче за мамою,- а їй треба іти в басейн!Це до того ,що цей малюк і так більшу частину тижня живе в бабусі. А на звернення чи вона не скучає, чуєш відповідь- він хоче там бути, додому не хоче. А я б вже від сорому згоріла, якби моя дитина не хотіла до мене.
Так, я пізня мамочка, родила перше у 27, і то на початках мучилась почуттям обов*язку, але я добре знала- то моя дитина і ніколи її не сплавляла нікуди. Вперше залишила бабусі, бо йшла родити друге, в 30.
Знаєте, на майданчику я здружилась з багатьма мамочками, ми тісно спілкуємось, всі різного віку, а наймолодша ця, що родила в 18. Так от тільки вона думає насамперед про себе, всі решта й дня не можуть без своїх чад.
Будьте щирими! Поважаю відвертість.